Найстаршому жителю села Неданчичі Байдак Олександру Івановичу виповнилося 103 роки!
7 березня 2021 року, жителю села Неданчичі Байдак Олександру Івановичу виповнилося 103 роки. Привітати з Днем народження Олександра Івановича завітали очільник Любецької територіальної громади Костильов Валерій Миколайович, заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Петренко Юрій Олексійович та староста Неданчицького старостинського округу Пігор Олександра Іванівна.
Шановний Олександр Іванович!
Вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому життєвому досвіду, незламності духу! Радіємо, що святкуєте та зустрічаєте свій день народження у колі рідних та близьких Вам людей. Бажаємо Вам міцного здоров’я, радості й благополуччя на довгі та щасливі роки!
Нехай цвітуть під небом синьооким
Ще довго-довго дні й літа,
А тиха радість, чиста і висока,
Щоденно хай до хати заверта!
Бажаємо здоров’я, сонця у зеніті,
Любові, доброти і щастя повен дім,
Нехай у серці розкошує літо
І соняхом квітує золотим.
Хай постійний успіх, радість і достаток
Сипляться до вас, немов вишневий цвіт,
Хай життєвий досвід творить з буднів свята,
Господь дарує довгих-довгих літ!
Довідково.
Олександр Іванович Байдак, народився 7 березня 1918 року в селі Неданчичі, інвалід війни, учасник бойових дій.
Разом з Марією Миронівною виховали доньку та сина, які живуть у Чернігові та Києві. На жаль, Марія Миронівна, з якою він прожив 63 роки, відійшла у вічність.
Нині Олександр Іванович одружений вдруге з Марією Михайлівною, яка стала йому опорою та дбайливою помічницею, разом радіють онукам та правнучці.
Пройшов дорогами двох воєн: радянсько-фінської та Другої світової. У 1938 році, після закінчення Неданчицької семирічної школи, призваний до лав армії, службу проходив у Красноярському краї, навчався у Ачинській полковій школі, став зв’язківцем, отримав звання сержанта.
У 1939 році з Сибіру направили на фінський фронт, де командував відділенням зв’язку. Після закінчення цієї війни Олександр Іванович ще служив у стрілецькій морській бригаді на острові Ханка, що на Балтійському морі. Невдовзі зустрів сумну звістку про напад нацистів. Він стояв у героїчній обороні колишнього Ленінграда, відчув пекло блокади, а потім став учасником її прориву. В одному з запеклих боїв отримав поранення, лікувався у госпіталі. Після брав участь у взятті Пулковських висот, дійшов до прибалтійського порту у місті Лібава, де й зустрів перемогу. Після війни ще рік служив. Потім працював у селі Неданчичі у колгоспі, на пошті. За мужність, відвагу та самопожертву ветеран нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги».
